Історія школи

ЗАРОДЖЕННЯ ОСВІТИ

(кінець ХІХ ст. – 1939 рік)

 Точна дата відкриття першої школи на території нашого села не відома. В кінці ХІХ ст. в с. Полонне була заснована однокласна церковно-приходська школа. Для цього було побудоване спеціальне приміщення недалеко від церкви. За згадками старожила с. Заболоття Скібчика Івана Наумовича, 1886 року народження, стало відомо, що він навчався в цій школі в 1896 – 1900 рр. і, що ця школа вже до цього часу діяла і раніше.

Однокласна церковно-приходська школа ділилася на 3 групи. У ній діти навчалися 3 роки. Однак окремі учні, в залежності від здібностей, могли закінчити навчання за 2 роки, а інші – за 4 і більше років. Навчання в школі не було обов’язковим. Названа школа обслуговувала села всієї церковної парафії – Полонне, Заболоття, Острів, Суховоля, Вараш. У школі навчалося біля 30 дітей. Всі 3 групи навчалися одним вчителем разом. Кожного року школу закінчували 4-5 учнів, які їздили здавати випускні екзамени почергово в Більську Волю, Городець, Полиці та інші села (щороку екзамени приймалися в іншому селі, де були церква і школа). Здавали іспити також і в с. Полонне. На екзамени обов’язково прибував інспектор шкіл. За учня, який успішно склав іспити, вчитель отримував 20 карбованців (місячна зарплата вчителя становила 25 карбованців).

Приблизно в 1911-1912 рр. в с. Полонне виникла пожежа. Згоріла велика кількість селянських хат, а також і школа. Нове приміщення школи було побудоване в 1913 р., яке знову згоріло під час І світової війни. За згадками Грушевського Конона Карповича, 1892 року народження, було встановлено прізвища двох вчителів церковно-приходської школи: Семенюк і Хращевський. Закону Божого навчав священник церкви – Семонович, учнями якого були жителі Тетерук Кузьма (1897 року народження) та Савчук Йосип Маркович (1901 року народження). Вони характеризують його, як людину нестриману, грубу, жорстоку. Вчителі приміняли тілесні міри покарання учнів.

Після революції 1917 року та Громадянської війни село Полонне, як і вся територія Західної України, опинилося під владою Польщі. На початку 20-х років ХХ ст. поляками було відкрито початкову (по-польськи – “повшехну”) школу для дітей Полонного і Заболоття. Приміщення для школи були найняті в с. Полонному в жителя Ошурка Опанаса Левковича, а в Заболотті – в Оштука Степана Павловича. В кожному селі працювало по 1 вчителю. В Полонному до 1936 р. навчав Клюковський, а потім до 1939 р. – Урбанек. В с. Заболоття спочатку працювала Зелінська Єлена, а згодом – Кмєцікова Міхаліна.

Навчання в польській школі проводилося виключно на польській мові. Навіть під час перерв дітям не дозволялося розмовляти рідною мовою. З 1936 р. у школах було введено 2 уроки на тиждень української мови, яку називали “єнзик рускі”. Цей предмет вела та ж вчителька, що і всі інші. Урок проводився на польській мові, лише писали букви українського алфавіту.

Навчання в селах велося схемою комбінованих класів. Наприклад, якщо в Полонному навчалися 1 і 3 класи, то в Заболотті – 2 і 4 кл., а на наступний рік – навпаки. В с. Заболоття жила завідуюча початковою школою.

Вчителі-поляки були жорстокі, грубі і під час уроків вживали навіть нецензурні слова. Особливою жорстокістю відзначалася Кмєцікова Міхаліна, яка била підряд всіх учнів.

Щорічно закінчували початкову школу 7-8 дітей. Навчання тільки формально було обов’язковим. На кінець 30-х років людей з освітою за 7 класів в с. Полонному було двоє: Барщ Тадек та Грушевський Йосип Кононович. Середньої освіти в наших селах не мав ніхто.

  

ШКІЛЬНА ОСВІТА РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ

(вересень 1939 – 1991 рр..)

Друга світова війна розпочалася нападом фашистської Німеччини на Польщу, в складі якої були, за Ризьким договором 1921 року, західноукраїнські землі, в тому числі і територія нашого краю. З метою захисту українського народу від німецької окупації в вересні 1939 р. на територію Західної України були введені війська Червоної Армії. Із становленням радянської влади 4.12.1939 р. було утворено Ровенську область. Почалися перетворення в галузях господарського та культурного життя.

В с. Полонне була відкрита окрема початкова школа з трьома вчителями (Костюк Павло Васильович, Походенко Ганна Миколаївна, Фукс Рахіль Шахівна). Приміщення школи було наймане і складалося з двох класних кімнат. Навчання проводилося в дві зміни.

В с. Заболоття була своя початкова школа. В ній також працювали 3 вчителі (Киян Ганна Іванівна, Коробчук, Вознюк). Приміщення були найняті в Оштука Степана Павловича, Скібчика Флора Прокоповича.

Під час тимчасової німецької окупації 1941 – поч. 1944 років школи в селах не працювали.

Приміщення школи, 1946 р.

Після визволення радянськими військами наших сіл знову було відкрито початкові школи, які розміщалися в селянських хатах. В 1948 р. були побудовані спеціальні приміщення для навчання дітей в обох селах. Тоді ж в с. Полонне було відкрито семирічну школу, яка проіснувала до 1960 р. За цей час здобули семирічну освіту 272 учні. Директорами в цей період були: Довженко І.К. (1949-1950), Артемчук Г.С. (1950-1954), Андрущенко Ф.В. (1954-1960). В школі працювали від 10 до 12 вчителів.

В школу післявоєнного часу прийшли підлітки-переростки воєнних часів. Підручників майже не було. Для письма використовувалися старі газети, паперові мішки тощо. Невід’ємним атрибутом вчительської праці були чорнильниця, ручка з пером, гасова лампа. На сільську Раду держава покладала обов’язок забезпечення вчителя найманим житлом, дровами, гасом для освітлення.

Навчання проводилося в дві зміни. Діти часто пропускали уроки із-за недостачі робочих рук в сім’ях. Вони залучалися до робіт на полі, пасли худобу, доглядали дітей. В Полонську семирічну школу ходили діти з хуторів Чертяжи, Дубина, а також і з с. Заболоття після закінчення початкової школи. Учні приходили на навчання теплої пори босими. Шкільна бібліотека формувалася дуже довго і не мала окремого приміщення. Їдальні в школі не було. Діти брали з собою окраєць хліба, восени – груші, яблука. В 60-х роках ввели безплатну роздачу учням гарячого чаю, який розносили на великій перерві по класах і розливали в принесені з дому кружки. Пізніше стали продавати булочки до чаю.

Екзамени учні починали здавати з 5 класу. Вчителі, крім проведення уроків та виховних заходів, мали багато інших громадських обов’язків. Вони разом з іншими ”культармійцями” (освіченими людьми села) займалися ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Вчителі також виступали з лекціями, були агітаторами за підтримку державних позик, надавали разом з школярами допомогу новоствореним колгоспам, залучалися до проведення виборів, брали участь в художній самодіяльності тощо.

В школах щорічно працівниками медпункту проводився медогляд школярів, робилися щеплення.

Традиційними були зустрічі Весни на р. Стир (урочище Вир), де збиралися учні та населення сіл Заболоття, Полонне, Острів, Хряськ. Там проходили концерти, спортивні змагання, виставки досягнень господарств.

В кінці 50-х років в місцевому колгоспі була встановлена автономна електростанція, яка обслуговувала пилораму та використовувалась для освітлення більшої частини Заболоття та Полонного з 6 год ранку до сходу сонця і з настання темноти до 24 год. Але в школі ще довго зберігалися на стінах підставки для гасових ламп. В 1964 році наші села були повністю електрифіковані від Добротвірської ДРЕС.

З січня 1961 року на базі семирічної школи була відкрита Полонська восьмирічна школа, яку очолив Костюк В.П. На базі її з середини 60-х років почала діяти вечірня восьмирічна школа, де здобували освіту жителі сіл.

Учителі школи проводили значну роботу по поширенню педагогічних знань серед батьків, були членами товариства „Знання”, активними учасниками художньої самодіяльності, організаторами учнівських трудових загонів в літній період.

В 1969 році колгосп „30 років Жовтня” передав школі приміщення, побудоване для дитячого садка. Воно складалося з шести класних кімнат, вчительської, бібліотеки. Окремо було збудовано комбіновану майстерню та підсобні приміщення. На території колгоспу діяла шкільна їдальня. В цьому приміщенні школа працювала до 1986 року.

За період існування восьмирічної школи було випущено 742 учні. Майже всі випускники продовжували здобувати освіту в Рафалівській СШ або в інших навчальних закладах.

Набрала розвитку пошуково-краєзнавча діяльність школярів, туризм. В 1988 – 1990 рр. було  проведено ряд багатоденних піших і велосипедних походів по рідному краю. Більше 30 учнів школи нагороджені значками „Турист СРСР”. Під керівництвом педагогів учні шляхом екскурсійних поїздок пізнавали світ. Діти побували в Ленінграді, Києві, Бресті, Севастополі, Рівному, Колодяжному, Берестечку та ряді інших історичних місць.

ШКОЛА В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

В зв’язку з будівництвом РАЕС було знесено с. Полонне, яке опинилося в 3-х кілометровій зоні станції. Нове типове приміщення школи було здане в експлуатацію в 1986 р.

Відкриття школи в с. Заболоття

В 1991 році Полонську восьмирічну школу було перейменовано спочатку в Заболоттівську дев’ятирічну, а потім в середню. Перший випуск учнів 11 класу відбувся в 1992 р. в кількості 14 учнів.

Спільними зусиллями педпрацівників та техперсоналу було проведено значну роботу по створенню навчальної бази для здійснення середньої освіти в закладі. Було обладнано приміщення для забезпечення проведення занять по допризивній підготовці юнаків, спальню для дітей групи продовженого дня. В грудні 2002 р. було створено кабінет інформатики.

У 2005-2006 навчальному році було проведено капітальний ремонт даху школи та стелі другого поверху.

Дієву допомогу в розвитку творчих здібностей дітей надавав місцевий Будинок культури, на базі якого працювало багато гуртків.

Після аварії на ЧАЕС територія села опинилася в зоні раді аційного забруднення ІІІ категорії. На плечі педагогів лягла ще одна місія, не передбачена посадовими обов’язками, – супроводження дітей на оздоровлення. За час з 1990 по 2006 р. було відправлено в санаторії та табори відпочинку 70 груп учнів. За перші 8 років (1990-1997 рр.) було оздоровлено 1305 дітей, в т.ч. в межах області – 80. За період 1998 – 2006 рр. зміцнили здоров’я 552 учні, в т.ч. – 86. Всього за 17 років було оздоровлено 1859 дітей.

За роки існування школи багато її випускників продовжили свою освіту в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Серед ряду спеціальностей обрали професію педагога більше 50 колишніх учнів, частина з яких повернулася працювати в рідну школу: Костюк В.П., Андрущенко Р.Ф., Грушевський М.Д., Троцюк С.Г., Дуляницька (Щур) М.І., Бартосевич О.В., Скібчик (Шворак) Н.С., Джус (Ткачук) Г.В., Жильчук (Бартосевич) Т.О., Костючик І.В., Гугайло (Скібчик) І.С., Ткач (Савчук) М.М., Протасевич (Бартосевич) В.В., Скібчик Я.Ю., Ткач О.О., Штинь Л.І., Хондока Р.В.

В селі виникли педагогічні династії: Костюків, Андрущенків, Бартосевичів, Дуляницьких, Скібчиків (Гугайлів).

На території села проживала славетна династія наших земляків, засновниками якої є Павло Васильович і Марина Іванівна Костюки.

Павло Васильович родом  із Хмельниччини. Навчався спочатку у церковно-учительській школі. Після її закінчення вчителював тільки рік – розпочалася Перша світова війна. Будучи на передовій, отримав тяжке поранення у голову. Врятувала кокарда на кашкеті.

Одружився з бідною селянською дівчиною Мариною. Маючи уже четверо дітей, саме перед Другою світовою війною подружжя Костюків переїхало на постійне проживання в с.Полонне. У 1938 році жителі села попрохали у місцевих властей дозволити Павлу Васильовичу вчити їх дітей. Через брак вчителів влада дала згоду.

Важке життя пережила сім’я Костюків і в часи німецької окупації. Спочатку німці вигнали багатодітну сім’ю з хати і через необережність її спалили. Дванадцять років, з 1944 по 1956р., сім’я мешкала у землянці.

Родина прожила важке, але щасливе життя. Важке – бо бідували, жили своєю працею. Щасливе – бо нікому ніколи не заздрили. Поважали людей, які досягли чогось своєю працею, знаннями. Багатство своє вбачали в дітях, що постійно вчилися, духовно зростали, росли гідними людьми. А їх було аж дев’ятеро.

Згадуючи минуле, один із синів Павла Васильовича, Микола Костюк, нині професор Рівненського державного гуманітарного університету, говорив: «Батьки були прикладом для нас. У селі казали: ти подивися на Костюків, саджають картоплю лушпинням, без гною, посипають якимось пилом (сухим курячим послідом), а врожай у них більший, ніж у нас.

Окрім основної роботи, шкільного вчителя, батько мав іще чимало справ: шив одяг, лікував тварин, а іноді і людей, збирав високі врожаї на поліських пісках, досконало вів бджільництво, варив мило, майстрував меблі та багато чого іншого.

Також постійно цікавився науковою літературою, передплачував журнал «Сільський господар», а для дітей – «Дзвіночок» та «Знание – сила».

Принципом батьків були твердження: «Людина все може зробити і вміти, тільки треба вчитися.» Таку вимогу вони ставили до всіх своїх дітей.

Батьки вчили нас народної мудрості, – згадує Микола Павлович: «На чужий коровай рота не роззявляй». «У невмілого руки не болять» – говорилося, коли лінуєшся. «Наука ходить по людях, а не по лісу» – учись, ти – людина. «Від бруду руки можна відмити, від шкоди ніколи» – не чини зла. «Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні» – працювати потрібно увесь час і ніколи не вдкладати справи на потім.

Мова у нашій сім’ї, – продовжує Микола Павлович,  дуже відрізнлася від сільської, була літературною, без грубих слів та лайки. У сім’ї шанувалися народні традиції, свято плекалися релігійні свята».

Сім’я Костюків була осередком української культури на селі. Від народження батьки прищеплювали шанобливе ставлення до жінки, а тому мати була найшанованішою в сім’ї. Вона берегла всіх від неприємностей, долала усі труднощі, дбала про те, щоб усі були нагодовані, одягнуті і взуті, завжди спрямовувала дітей на істинний шлях.

Велика родина Костюків (діти, внуки та правнуки) у 1994 році зібралась для відзначення 100-річчя від дня народження Павла Васильовича. Це було свято великої родини нашого земляка. Про це писла газета «Вільне слово» від 24.03.1994 року №23 у статті «І житиме пам’ять про прадіда-діда…»

Це хороша і повчальна традиція для всіх сімей. Адже своє коріння не можна забувати, пам’ять про нього потрібно плекати, знання родоводу треба передавати наступним поколінням, а батькам жити так, щоб діти шанували їх і за життя, і після нього.

В навчальній практиці педколективу стала провідною робота з обдарованими дітьми. Для цього по вибору учнів організовуються додаткові заняття по поглибленому вивченню дисциплін. За останні роки збільшилася кількість призерів районних та учасників обласних олімпіад з базових предметів, а також конкурсів, спортивних змагань тощо. Учні школи стали брати участь в роботі МАН (математика, зарубіжна література).

За роки існування ЗОШ І – ІІІ ступенів 12 учнів за високі досягнення у навчанні були нагородженні Золотою медаллю, 4 – Срібною.

В стінах школи щорічно навчається і виховується близько 200 учнів. Більше 60 % випусників нашої школи продовжує своє навчання у ВУЗах України.

Наші досягнення:

    2008 – 2009 н.р.:

5 призерів ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін  -18 місце

     2009 – 2010 н.р.:

4 призери ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін  – 8 місце

     2010 – 2011 н.р.:

8 призерів ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін – 6 місце

2011-2012 н.р.:

12 призерів ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін – 6 місце

1 призер ІІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін

2012-2013 н.р.:

13 призерів ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін – 5 місце

       1 призер ІІІ етапу Всеукраїнських олімпіад з базових дисциплін

   2013-2014 н.р.: